Нерозгадана Ольга Кобилянська
Справжня дата її народження – 24 листопада
Ольга Кобилянська прожила довге й насичене життя. «Боже, коли і який буде мій кінець?» – таким записом завершує Ольга свій щоденник. Це був час її життя, коли всі важливі творчі події лише набирали обертів. Вона вважала, що життя кожної людини залежить від долі, і це слово часто трапляється в її творах. Цікавий факт зазначає Кобилянська в одному зі своїх листів:«Питаєте, коли я рождена. 24 листопада року 1863-го. Святкую, але день тих своїх уродин звичайно 27 листопада, бо десь я ще з-за молодих літ вичитала, що день 24 листопада – день недолі – от в тім і вся річ».
Навіть з року свого народження вона створила певну інтригу, назвавши коханню свого життя Осипові Маковеєві 1865-й. Коли він написав для першого всеукраїнського часопису «Літературно-науковий вістник» студію про її творчість, то вказав саме цей рік. Ольга Кобилянська просто хотіла бути майже ровесницею того, до кого мала найсильніші почуття…
Освіта
Закінчила лише 4 класи німецькою мовою, української навчалась у репетиторів. Ольга закінчила лише чотири класи «нормальної школи» в Кимполунзі. Там викладали лише німецькою мовою.
«Ми, шкільне «дівчурство», мали дуже добрі вчительки. Межи нами визначалася особливше одна, змадяризована словачка – пані Міллер», – так згадує про свою улюблену вчительку письменниця. Для Ольги вона стала навіть приятелькою поза межами навчального закладу: «Вона імпозантна, достойна жінка, що могла мірятись у дискусії хоч би з ким». Ольга називала її «пані Сталь» і вважала себе «її вибранницею, з котрою вона любила ходити на довгі походи і захоплювати її своїм чудовим даром мови…». У повісті Кобилянської «Царівна» вчителька пані Міллер стала прообразом пані Марко.
Української мови юна Кобилянська навчалася у вчительки-українки протягом кількох місяців. Решта її знань – наполеглива самоосвіта. Практично всі україномовні книги, які читала Ольга, привозили додому її старші брати-гімназисти.
Наважилася стати акторкою
Ольга любила театр і навіть брала участь у самодіяльному театрі в Кимполунзі. В її житті був момент, коли наважилася стати акторкою – написала лист-прохання прийняти її в театральну трупу. Але, отримавши запрошення, побоялася сказати про це батькові. А його дозвіл – то була необхідна умова для прийняття. У щоденник вона тоді записала:
«…Я відповіла, що батьки мені не дозволяють і я не можу здійснити свого наміру. Лист мій був дуже ввічливий, я написала, що не кидаю думки піти на сцену. Я багато, дуже багато втратила, що не пішла, але тепер учитимуся співу і колись таки поступлю до театру».
Родина
Ольга Кобилянська мала прийомну доньку Олену Панчук, яка насправді була їй племінницею, позашлюбною донькою брата Олександра. Мати покинула дівчинку у ранньому віці та поїхала до Відня. Все життя Олена прожила разом з Ольгою, саме її дівчинка називала матусею. Прийомна донька вийшла заміж за Ельпідефора Панчука, і в подружжя було двоє синів – Ігор та Олег.
Грала на цитрі й любила пісні «банди музик-циганів»
Цитра – струнний щипковий інструмент, на якому Кобилянська вміла пречудово грати. При цьому створювала власні мелодії, а коли грала – заплющувала очі, віддаючись музиці вповні.
«Нині, по чотирьох місяцях, я знов взялася до цитри. Здивувались струни моїми руками і усміхнулись забутим звуком. Може, буду знов грати…» – писала Ольга в листі коханню свого життя Осипу Маковеєві.
Чудово готувала і суворо дотримувалась режиму харчування
Кобилянська була вправною господинею, мала чимало власних рецептів приготування і навіть правильного споживання страв, а ще суворо дотримувалась режиму харчування. Їжу їй доводилось готувати протягом всього життя для всієї великої родини. Часом у домі квартирували гімназисти, тож мусила опікуватись ще й ними. А ось вам і рецепт від Ольги Кобилянської:
Пампушки тети Олі з «Апостола черні»
Треба:
літру або й більше муки
шклянку літньої сметанки
5 жовтків
6 дк. (3 ложки) топленого масла
столову ложку цукру
трошки соли
4 дк. підробленого з трошки
молока дріжджя
запах мармеляда
смалець
Її брат пережив російський полон. Знала ціну слову «мир»
Мир – дуже важливе слово для Кобилянської, і вона точно знала йому ціну. Під час Першої світової її брати, Степан, Юліан і Олександр, були мобілізовані до австрійського війська. Кобилянська потерпала за долю Олександра, який тривалий час перебував у російському полоні в Петропавловську, не мала звісток від брата Степана…
Перо Ольги Кобилянської подарувало чимало творів антивоєнного спрямування – «Лист засудженого вояка до своєї жінки», «Назустріч долі», «Юда», «Сниться», «Зійшов з розуму». Письменниця пише про війну, використовуючи народнопоетичні засоби: свист і шум куль порівнює з природними стихіями – градом, зливою, дощем. Ревіння, гуркіт бою на тлі заграви пожеж асоціює з пеклом. З особливою тугою пише про землі, знесилені боями: «По одній стороні червоні маки на ній процвітають, рови заповняють, могили прикрашають» (фрагмент із воєнного нарису «Сниться»).
Щемку фразу написала Кобилянська в листі до подруги Христі Алчевської: «Ми живемо як в мішку і вичікуємо спокою-миру».
Від арешту письменницю врятувала смерть
На долю Кобилянської випали часи румунської окупації краю. Після розпаду Австро-Угорщини 1918 року Буковина перебувала у складі Румунії до 28 червня 1940 року, – часу, коли в Чернівці увійшли радянські війська. У період Другої світової війни Румунія, яка була союзником гітлерівської Німеччини, вертається на Буковину. Румунська сигуранца (поліція) заводить справи на тих, хто співпрацює із радянським режимом. Звинуватити Ольгу Кобилянську було нескладно, зважаючи хоча б на той факт, що її оселю відвідували українські письменники з Києва, а твори активно з’являлися друком у найвідоміших на той час столичних видавництвах радянської України – Харкова й Києва.
На 78-річну Кобилянську було заведено окрему папку. Від арешту письменницю врятувала смерть – її не стало 21 березня 1942 року.
Сигуранца заборонила, щоб траурна процесія пройшла всією вулицею, названою в честь письменниці, а місцева преса відмовилася опублікувати повідомлення про смерть Кобилянської.
У невеликому посмертному оголошенні, видрукованому на маленькому аркуші, цензура у словосполученні «українська письменниця» слово «українська» викреслила. Багато людей не змогли попрощатися з Кобилянською не тільки через те, що були затримані телеграми, які сповіщали про її кончину, а й через заборонений окупантами в’їзд до Чернівців.
