Інформаційний меседж «130 років від дня народження Остапа Вишні»

Народився Павло Губенко (Остап Вишня) 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва біля с. Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній родині. Закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, згодом навчався у Києві, у військово-фельдшерській школі, яку закінчив у 1907 р. 1917 р. вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, однак залишив навчання й віддався журналістській та літературній роботі.

Сам гуморист у «Моїй автобіографії» (вийшла у 1927 р.) з притаманними йому іронічними самокпинами щодо своїх революційних «одіссей» писав: «Як ударила революція — завертівся. Будував Україну. Бігав з Центральної ради в університет, а з університету в Центральну раду. Тоді до св. Софії, з св. Софії до «Просвіти», а з «Просвіти» на мітинг, з мітингу на збори...»

Ця активна «державна» діяльність закінчилася тим, що в 1919 р. П. Губенко, як і чимало ентузіастів відродження національної культури, діячів, урядовців УНР, потрапляє до Кам'янця-Подільського, а весною 1920 р. повертається до Києва. Восени його заарештовують. Втім, не виявивши «компромату» в діях П. Губенка ні за гетьманщини, ні за петлюрівщини, його випускають із в'язниці в квітні наступного року.

Перший свій сатиричний твір «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)» за підписом П. Грунський письменник надрукував у газеті «Народна воля» 2 листопада 1919 р. У квітні 1921 р. П. Губенко стає працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК» (редагував її В. Блакитний), а кількома місяцями пізніше — й відповідальним секретарем «Селянської правди» (редагував С. Пилипенко), на сторінках якої 22 липня 1921 р. під фейлетоном «Чудака, їй-богу!» вперше з'явився підпис Остап Вишня.

Слово гумориста користувалося дедалі більшою популярністю. Виходить одна за одною й збірки усмішок письменника: «Діли небесні» (1923), «Кому веселе, а кому й сумне» (1924), «Реп'яшки», «Вишневі усмішки (сільські)» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився», «Лицем до села», «Українізуємось» (1926), «Вишневі усмішки кооперативні», «Вишневі усмішки театральні» (1927), «Ну, й народ», «Вишневі усмішки закордонні» (1930); двома виданнями (1928 і 1930) побачило світ зібрання «Усмішок» у чотирьох томах тощо.

26 грудня 1933 р. Остапа Вишню було заарештовано; 23 лютого 1934 р. судова «трійка» визначила міру покарання — розстріл, а З березня рішенням колегії ОДПУ його замінили десятирічним ув’язненням. Письменник відбував ці строки в Ухті, Комі АРСР, на руднику Еджит-Кирта — був на різних роботах, якийсь час працював фельдшером, плановиком у таборі, в редакції багатотиражки Ухтпечтабору «Северный горняк».

3 грудня 1943 р. Остап Вишня вийшов через ворота Бутирської тюрми в Москві на волю. В наступному році він повертається до українського читача, надрукувавши 26 лютого в газеті «Радянська Україна» усмішку «Зенітка», що обійшла усі фронти, часто звучала по радіо. Через кілька років виходять політичні фейлетони та памфлети «Самостійна дірка» (1945), збірки гумору «Зенітка» (1947), «Весна-красна» (1949), «Мудрість колгоспна» (1952), «А народ воювати не хоче» (1953), «Великі ростіть!» (1955), «Нещасне кохання» (1956) та ін. Він працював над перекладами творів із російської та світової класики — М. Гоголя, А. Чехова, О. Сухово-Кобиліна, Марка Твена, О'Генрі, Б. Нушича, Я. Гашека, Я. Неруди. Проводив велику громадську роботу (був членом редколегії журналу «Перець» і одним із найактивніших його співробітників, членом правління Спілки письменників України). Помер Остап Вишня 28 вересня 1956 р.

На початку 20-х років О. Вишня свою художню творчість пов'язує з найважливішими тогочасними політичними й соціальними подіями, змінами в житті, зокрема села з його одвічною темрявою та забобонністю. Цій тематиці присвячені книжка «Вишневі усмішки (сільські)», а також «Лицем до села», які стали помітним явищем у творчій біографії письменника.

Найперше привертає увагу художній типаж в усмішках — багатий, своєрідний і різноманітний, як різноманітні й уособлені ним вади, недоліки. Можна сказати, і персонажі, зображені в творах, і проблеми, осмислені автором, — це сама дійсність, це саме життя села в неповторній вишнівській художньо-гумористичній інтерпретації. В усмішках і фейлетонах «Село — книга», «Як гусениця у дядька Кіндрата штани з'їла...», «Газета — дуже велике діло», «Сільська юстиція», «Гіпно-баба» персонажі розкриваються в несподіваних життєвих ситуаціях. Тут проявляється неповторне обдаровання митця влучно підмітити негативне, своєрідно «вжитися» в створюваний образ героя чи антигероя, знання оригінальних людських типів, численних життєвих бувальщин, зрештою всіх тих реалій, що природно ввійшли в його гумористику (сюжети, комічні колізії, риси облич і вдачі героїв, дотепи, живі, з народного мовлення вихоплені слівця, фразеологізми, інтонації тощо).

Для викриття негативних явищ письменник користується ефективною зброєю сатири. З жанрового боку серед його творів не тільки усмішки: він так само активно виступає у жанрі фейлетона й малого фейлетона, як твору документального, а також гумористичного оповідання («Село згадує», «Дід Матвій», «Ярмарок»). І все ж слушно буде відзначити: автор усмішок, фейлетонів чи оповідань — не тільки викривач, його талантові притаманна поетичність в осягненні світу, ніжність і лагідність у ставленні до людини, до природи.

Особливо характерні з цього погляду «Вишневі усмішки кримські» (1925). Остапа Вишню зацікавила тема Криму, минуле цього краю, чарівна природа гір і морського узбережжя. Читаючи усмішки «Крим», «Там, де цар пішки ходили...» , «Гурзуф», спостерігаємо, як факти й події минулого, географічні особливості, побут і звичаї людей здобувають тут доброзичливо-гумористичне осмислення.

Ліричні відгомони душі на неповторну красу кримських пейзажів, психологічна готовність до сприйняття місцевих легенд і жартівливо-усміхнений настрій оповідача — ось складові тієї гумористичної атмосфери, що позначає мальовничі пізнавальні усмішки «Кримська ніч (Лірика з екзотикою)», «Кримський місяць (І це лірика)», «Кримське сонце», усмішки подорожувань («Туристи», «Бережком!... Бережком!») тощо.

О. Вишня бачив порочне й потворне в житті, але ототожнював його з «хворобами» зростання, які, вірилося, можна з часом перебороти. Втім це була одна з численних ілюзій, що їх у 20-ті роки сповідувало чимало сумлінних, чесних митців. Гуморист зі щирою вірою в успіх справи створює цикл українознавчих усмішок «Українізуємось» (у 1926-1929 рр. збірка витримала шість видань), у яких провідним є мотив відродження національної гідності народу. В усмішках ставляться проблеми розвитку національної мови, культури, вільного й повного впровадження мови в державне користування. Не випадково майже п'ять десятиліть для цих творів було визначено «надійне» місце охорони — спецфонд: закладені в них ідеї були не сумісні з ідеологічними догмами щодо загального інтернаціоналізму, «зближення» й «злиття» націй.

З добрим усміхом, не уникаючи й іронічних клинів над недоліками О. Вишня відтворює окремі епізоди з літпроцесу («Плуг», «Понеділок», «Вісті»); друкує добірку шаржів на М. Хвильового («Синя трясовина»), Г. Косинку («Однокутний бій»), М. Зерова («Воскресла») та ін. В театральних усмішках, мистецьких силуетах, усмішках літературних, дружніх шаржах (в останніх використовуються засоби пародійного жанру) влучно відтворюються індивідуальні особливості митців, атмосфера тогочасного літературно-мистецького життя.

Досягнення письменника загалом високо оцінила критика, хоча наприкінці 20-х — на початку 30-х років з'явилися й критичні відгуки, іноді навдивовиж упереджені. Такою була стаття О. Полторацького «Що таке Остап Вишня» («Нова генерація». 1930. № 2-4) та фактично передрук її, «збагачений» вульгарно-брутальними висловами на адресу письменника, в журналі «Радянська література» (1934. № 4). Належно поцінував доробок письменника М. Хвильовий в статті «Остап Вишня в світлі «лівої» балабайки» (Пролітфронт. 1930. № 4), де в дотепній літературно-памфлетній формі було заперечено всі вульгарно-соціологічні випади проти талановитого майстра («Усмішки» Остапа Вишні я полюбив. Полюбив їх за те, що вони ніжні, за те, що вони жорстокі, за те, що вони смішні, за те, що вони глибоко-трагічні...»).

Визначальні особливості гумору О. Вишні — багатство відтінків і барв комічного, по-народному соковита мова, своєрідно діалогізований виклад дії, мудрий, іронічно-усміхнений погляд оповідача на порушені проблеми. Дотепні й художньо неповторні діалоги — один із основних засобів характеристики й оцінки персонажів. Діалогам притаманні неоднозначність, життєво-змістова наповненість, колоритність.

Остап Вишня майстерно застосовує прийом зіставлення та поєднання в межах одного твору різних лексичних «шарів» і стилів — побутової і політичної, літературної і ділової, «протокольно»-канцелярської мови, стилю високого, ліричного й буденного. Джерело таких мовно-стилістичних прийомів і засобів — мовна практика народу, літературна класика, найперше — І. Котляревський, Т. Шевченко, М. Гоголь.

Свої особливості наклав на тематику та й стилістику творчості О. Вишні й повоєнний час. Після повернення з місць ув'язнення він мусив передовсім вдаватися до викриття капіталізму, буржуазних націоналістів, а радянське життя зображувати переважно у формах «позитивного» гумору.

У творах повоєнного періоду він часто виводить образ людини з народу (чи бодай подає про неї лаконічні відомості) — свого спільника, однодумця. Один із таких прикладів — постать діда Свирида в «Зенітці» як живе втілення кращих рис народного характеру. У ряді ж творів («Зоре моя вечірняя...», «У ніч під Новий рік», «Як вовки голову з'їли» та інших) роль такого образу відверто функціональна.

Як мудрий знавець природи й співець її щедротного світу постає Остап Вишня в усмішках власне мисливських — про перебування людини на полюванні, риболовлі, допитливість і вміння пізнавати звички й характери «мешканців» лісу, степів, річок, озер. Поетичний лад усмішок зумовлений тим, що в них діє спостережливий, багатий душею оповідач, якому притаманне чуття прекрасного й який уміє скористатися народним колоритним словом, знає численні «бувальщини» з мисливського побуту.

Внесок Остапа Вишні в розвиток української літератури вагомий, письменник був справжнім новатором.

 

 

Фотогалерея

foto
Урочистий випуск Буковинської Малої академії наук учнівської молоді 2021р.
Всi фото more

Опитування

Щоб на вашу думку потрібно змінити в навчальному процесі Малої академії?

Адреси розташування веб-сайтів:

Волинське територіальне відділення МАН

Рівненське територіальне відділення МАН

Житомирське територіальне відділення МАН

Київське обласне територіальне відділення МАН

Київське територіальне відділення МАН

Чернігівське територіальне відділення МАН

Сумське територіальне відділення МАН

Львівське територіальне відділення МАН

Тернопільске територіальне відділення МАН

Хмельницьке територіальне відділення МАН

Вінницьке територіальне відділення МАН

Черкаське територіальне відділення МАН

Полтавське територіальне відділення МАН

Харківське територіальне відділення МАН

Луганське територіальне відділення МАН

Закарпатське територіальне відділення МАН

Івано-Франківське територіальне відділення МАН

Чернівецьке територіальне відділення МАН

Кіровоградське територіальне відділення МАН

Дніпропетровське територіальне відділення МАН

Миколаївське територіальне відділення МАН

Запорізьке територіальне відділення МАН

Севастопольське територіальне відділення МАН

Севастопольське територіальне відділення МАН Київське територіальне відділення МАН Івано-Франківське територіальне відділення МАН